Висновок Верховного Суду України у справі про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 25 лютого 2015р. при розгляді справи предметом якої був спір про визнання батьківства та стягнення аліментів дійшла до висновку, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. 

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір’ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. 

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи і зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства. 

Постанова Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15.

Увага, за положенням ч. ч. 4, 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (прийнятий Верховною радою України в новій редакції 12 лютого 2015 року, опублікований в газеті Верховної Ради України «Голос України» 26.02.2015р., набирає чинності через тридцять днів з дня його опублікування), висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.